Серцево-судинна система мінімальна, орально

Серце та кровоносні судини, частини серцево-судинної системи (ССС), важливі, тому що вони доставляють кисень, поживні речовини та інші корисні компоненти до кожної клітини людського організму. Вони також забирають вуглекислий газ та відходи. Це постачання поживними речовинами та видалення відходів є основною функцією серцево-судинної системи.

Як і у дорослих, виживання ембріона, що розвивається, залежить від циркуляції крові для підтримки гомеостазу і сприятливого клітинного середовища. У відповідь на цю потребу серцево-судинна система з'являється в ранньому розвитку та досягає функціонального стану задовго до будь-якої іншої великої системи органів. Яким би неймовірним це не здавалося, примітивне серце починає регулярно битися на початку четвертого тижня після запліднення.

Життєво важлива роль серцево-судинної системи у підтримці гомеостазу залежить від безперервного та контрольованого руху крові через тисячі миль капілярів, які пронизують кожну тканину та досягають кожної клітини тіла. Саме у мікроскопічних капілярах кров виконує свою кінцеву транспортну функцію. Поживні речовини та інші необхідні матеріали переходять із капілярної крові в рідини, що оточують клітини, у міру видалення продуктів життєдіяльності.

Численні механізми контролю допомагають регулювати та інтегрувати різні функції та складові серцево-судинної системи, щоб постачати кров'ю певні ділянки тіла відповідно до потреб. Ці механізми забезпечують сталість внутрішнього середовища, що оточує кожну клітину тіла, незалежно від різних потреб у поживних речовинах або продукції відходів.

Два важливі циркуляційні процеси ССС:

1. Легеневий кровообіг. Кров без кисню надходить у праву частину серця і прямує в легені, щоб насититися киснем і позбутися вуглекислого газу. Потім насичена киснем кров повертається через ліву сторону серця.
2. Систематична циркуляція. Кров, яка щойно отримала кисень з легенів і повернулася через ліву сторону серця, виштовхується до інших клітин тіла, щоб вони могли отримувати кисень та поживні речовини. Цикл починається знову, коли кров без кисню надходить у праву частину серця.

Функції серцево-судинної системи

Основне завдання серця — перекачувати багату киснем кров в організм після того, як воно перекачує бідну киснем кров у легені. Зазвичай воно робить це від 60 до 100 разів на хвилину, 24 години на добу.

Серце складається з чотирьох камер:

1. У праве передсердя надходить бідна киснем кров із організму. Потім ця кров надходить у правий шлуночок, який перекачує її у легені.
2. У ліве передсердя надходить багата на кисень кров з легенів. Звідти кров надходить у лівий шлуночок, який перекачує кров із серця до інших частин тіла.

Водночас артерії та вени називаються судинною системою. Як правило, артерії несуть кров від серця, а вени повертають кров до серця.

Чотири основні функції серцево-судинної системи:

1. Транспортування поживних речовин, газів та відходів по всьому тілу.
2. Захист організму від інфекції та крововтрати.
3. Допомога організму підтримувати постійну температуру тіла (терморегуляція).
4. Підтримка балансу рідини в організмі.

Транспортування поживних речовин, газів та продуктів життєдіяльності. Серцево-судинна система діє як внутрішня мережа, що пов'язує всі частини тіла через систему артерій та вен, артеріол та венул, а також капілярів.

Ця мережа дозволяє безперервній транспортній системі (крові) доставляти та видаляти поживні речовини, гази, відходи та сполучення по всьому тілу.

Поживні речовини, такі як глюкоза з переварених вуглеводів, доставляють з травного тракту до м'язів і органів, яким вони необхідні для отримання енергії.

Гормони (хімічні месенджери) від залоз внутрішньої секреції транспортуються серцево-судинною системою до органів-мішеней, а продукти життєдіяльності транспортуються в легені або сечовивідну систему для виведення з організму.

Серцево-судинна система працює спільно з дихальною системою, доставляючи кисень до тканин організму та видаляючи вуглекислий газ. Щоб зробити це ефективно, ССС ділиться на два контури, відомі як легеневий та системний контур.

Легеневий контур складається з серця, легень, легеневих вен та артерій. Цей контур перекачує дезоксигеновану (темну) кров від серця до легень, де вона стає насиченою киснем (яскраво-червоною) та повертається до серця.

Системний контур складається з серця та решти артерій, артеріол, капілярів, венул і вен в організмі. Цей контур перекачує збагачену киснем кров від серця до всіх тканин, м'язів та органів тіла, щоб забезпечити їх поживними речовинами та газами, необхідними для функціонування.

Після того, як кисень був доставлений, системний контур збирає вуглекислий газ і повертає його в а дезоксигеновану кров у легені, де він потрапляє в легеневий контур, щоб знову насичуватися киснем.

Захист від інфікування та крововтрати. Кров містить три типи клітин:

• червоні кров'яні тільця (еритроцити);
• лейкоцити;
• тромбоцити.

Червоні кров'яні тільця відповідають за транспортування кисню по тілу до тканин та органів, які його потребують. Коли кисень надходить у кровотік через легеневі альвеоли, він зв'язується зі спеціальним білком у червоних кров'яних тільцях, званим гемоглобіном.

Робота лейкоцитів полягає у виявленні сторонніх тіл або інфекцій, їх обволікальні та знищенні. Коли вони виявляють та вбивають інфекцію, вони створюють антитіла до цих конкретних патогенів, що дозволяє імунній системі діяти швидше проти сторонніх тіл або інфекцій, з якими вона контактувала раніше.

Тромбоцити — це клітини, що відповідають за згортання крові, вони прилипають до сторонніх частинок або предметів, наприклад, до країв порізу. Тромбоцити з'єднуються з фібриногеном (білком, що вивільняється у місці порізу), утворюючи скупчення, яке блокує отвір у пошкодженій кровоносній судині. На зовнішній рані це перетворилося б на струп. Якщо в організмі низький рівень тромбоцитів, згортання крові може статися, і кровотеча може продовжуватися. Надмірна крововтрата може призвести до смерті. Ось чому люди зі станом, відомим як гемофілія (низький рівень або відсутність тромбоцитів), потребують лікування, інакше навіть незначні порізи можуть призвести до смерті, оскільки кровотеча продовжується без утворення струпа.

В зворотному випадку, якщо рівні тромбоцитів надмірно високі, може статися згортання крові в кровоносних судинах, що призведе до інсульту або серцевого нападу. Саме тому людям із серцево-судинними захворюваннями в анамнезі часто призначають ліки для розрідження крові, щоб звести до мінімуму ризик утворення тромбів у кровоносних судинах.

Підтримка постійної температури тіла (терморегуляція). Діапазон внутрішньої температури для здорової дорослої людини вважається між 36,1°C та 37,8°C, при цьому 36,6°C вважається середньою «нормальною» температурою.

Якщо внутрішня температура падає нижче цього діапазону, це називається гіпотермією, а якщо вона піднімається вище за цей діапазон, це називається гіпертермією.

У міру того, як температура переходить у гіпо-або гіпертермію, вона стає небезпечною для життя. Тому тіло постійно працює, щоб підтримувати внутрішню температуру в межах здорового діапазону. Цей процес регулювання температури відомий як терморегуляція і серцево-судинна система відіграє в ньому невід'ємну роль.

Температурні зміни в організмі виявляються сенсорними рецепторами, які називаються терморецепторами, які, у свою чергу, передають інформацію про ці зміни в гіпоталамус головного мозку. Коли реєструється відхилення температури, гіпоталамус реагує запускаючи певні механізми, щоб відновити безпечний температурний діапазон. Є чотири місця, де можуть відбуватися ці коригування температури:

1. Потові залози. Вони дозволяють виділяти піт на поверхню шкіри, коли виявляється, що температура крові чи шкіри перевищує нормальну безпечну температуру. Це дозволяє втрачати тепло за рахунок випаровування та охолоджувати шкіру, тому кров, яка потрапила до шкіри, може, у свою чергу, охолоджуватися.
2. Гладкі м'язи навколо артеріол. Підвищення температури призводить до стимуляції гладкої мускулатури стінок артеріол до розслаблення, викликаючи вазодилатацію (збільшення діаметра судин). Це, у свою чергу, збільшує об'єм припливу крові до шкіри, дозволяючи відбутися охолодженню. Однак, якщо терморецептори виявляють охолодження крові або шкіри, тоді гіпоталамус реагує, посилаючи повідомлення гладкій мускулатурі стінок артеріол, викликаючи звуження артеріол (зменшення їх діаметра), тим самим зменшуючи приплив крові до шкіри і, отже, допомагаючи для підтримки внутрішньої температури тіла.
3. Скелетні м'язи. Коли реєструється падіння температури крові, гіпоталамус також може відреагувати, змусивши скелетні м'язи почати тремтіти. Тремтіння насправді виявляє собою безліч дуже швидких, невеликих м'язових скорочень, які виділяють тепло, щоб зігріти кров.
4. Ендокринні залози. Гіпоталамус може викликати викид гормонів, таких як тироксин, адреналін та норадреналін у відповідь на зниження температури крові. Всі ці гормони сприяють збільшенню швидкості обміну речовин в організмі (швидкості, з якою організм спалює енергію) і, отже, збільшенню виробництва тепла.

Підтримка балансу рідини в організмі. Серцево-судинна система працює спільно з іншими системами організму (нервової та ендокринної), щоб збалансувати рівень рідини в організмі. Водний баланс необхідний для забезпечення достатнього та ефективного руху електролітів, поживних речовин та газів через клітини організму.

Коли рівні рідини в організмі не збалансовані, може виникнути стан зневоднення або гіпергідратації, обидва з яких перешкоджають нормальній роботі організму і якщо їх не запобігти можуть стати небезпечними або навіть фатальними.

Зневоднення — це надмірна втрата рідини організмом, що зазвичай супроводжується надмірною втратою електролітів. Симптоми зневоднення включають:

• головні болі та запаморочення;
• судоми;
• непритомність і підвищення артеріального тиску (кров стає густішою у міру зменшення її обсягу, що вимагає великих зусиль для перекачування її по тілу).

Гіпергідратація, з іншого боку, виникає внаслідок надмірного споживання води, що виштовхує нормальний баланс електролітів за межі безпечних рівнів. Це може статися через тривалі інтенсивні вправи, коли електроліти не поповнюються і споживається надмірна кількість води. Це може призвести до того, що нещодавно випита рідина спрямує в клітини організму, викликаючи набряк тканин. Якщо цей набряк виникає в головному мозку, він може чинити надмірний тиск на стовбур головного мозку, що може призвести до судом, пошкодження головного мозку, коми або навіть смерті.

Зневоднення або втрата рідини організмом (через піт, сечовипускання, кровотеча тощо) призводить до збільшення «тонусу крові» (концентрації речовин у крові) та зменшення об'єму крові. Тоді як гіпергідратація або збільшення кількості рідини в організмі (прийом води) зазвичай призводить до зниження тонусу крові та збільшення об'єму крові. Будь-яка зміна тонусу та об'єму крові визначається нирками та осморецепторами гіпоталамуса. Осморецептори — це спеціальні рецептори, які виявляють зміни у розведенні крові. По суті, вони визначають, чи ми гідратовані (розведена кров) або зневоднені (менш розведена кров).

У відповідь гормони вивільняються і транспортуються серцево-судинною системою через кров для впливу на тканини-мішені, такі як нирки, для збільшення або зменшення вироблення сечі. Ще один спосіб, за допомогою якого серцево-судинна система підтримує баланс рідини, полягає у розширенні або звуженні кровоносних судин для збільшення або зменшення кількості рідини, яка може бути втрачена з потом.

Що входить до серцево-судинної системи?

Серцево-судинна система складається з серця та кровоносних судин. Кровоносні судини включають артерії та вени. Серце перекачує кров із легень у решту тіла. Кровоносні судини доставляють кисень та поживні речовини до тканин і переносять відходи до органів, відповідальних за виведення. Артерії несуть кров від серця до решти тіла, а вени несуть кров назад до серця.

Серце є м'язовим насосом, який забезпечує силу, необхідну для циркуляції крові до всіх тканин в організмі. Його функція життєво важлива, тому що, щоб вижити, тканини потребують постійного постачання кисню та поживних речовин, а продукти метаболізму мають бути видалені. Позбавлені цих потреб клітини незабаром зазнають незворотних змін, які призводять до смерті. У той час як кров є транспортним середовищем, серце є органом, який підтримує рух крові судинами. Нормальне доросле серце перекачує близько 5 літрів крові щохвилини протягом усього життя. Якщо воно втрачає свою ефективність відкачування навіть на кілька хвилин, життя людини перебуває під загрозою.

Кров — це рідина життя, що транспортує кисень з легень у тканини тіла та вуглекислий газ із тканини організму в легені. Кров — це рідина росту, що транспортує живлення від травлення та гормони від залоз по всьому тілу. Кров — це рідина здоров'я, що транспортує речовини, що борються з хворобами, в тканини і відходи в нирки. Оскільки вона містить живі клітини, кров жива. Червоні та білі кров'яні тільця відповідають за харчування та очищення організму. Без крові людський організм перестав би функціонувати.

Кровоносні судини є каналами, якими кров розподіляється по тканинам організму. Судини складають дві замкнуті системи трубок, які починаються і закінчуються в серці:

1. Одна система, легеневі судини, транспортує кров із правого шлуночка в легені та назад у ліве передсердя.
2. Інша система, системні судини, переносить кров із лівого шлуночка в тканини у всіх частинах тіла, а потім повертає кров у праве передсердя.

Грунтуючись на їх структурі та функції, кровоносні судини класифікуються на артерії, вени та капіляри.

Захворювання серцево-судинної системи

Серцево-судинні захворювання (ССЗ) є групою порушень роботи серця і судин. До них відносяться:

1. Ішемічна хвороба серця. Захворювання кровоносних судин, що забезпечують серцевий м'яз.
2. Гіпертонічна хвороба. Захворювання пов'язане із звуженням судин та підвищенням артеріального тиску.
3. Аритмія. Вона відноситься до аномального серцевого ритму. Серце може битися надто повільно, надто швидко чи нерегулярно.
4. Серцевий напад (інфаркт). Він виникає, коли приплив крові до серця блокується згустком крові. Якщо цей потік повністю перекриває кровотік, частина серцевого м'яза, що забезпечується цією артерією, починає вмирати.
5. Серцева недостатність. Іноді звана застійною серцевою недостатністю, означає, що серце не перекачує кров так добре, як повинно.
6. Проблеми із серцевими клапанами. Коли серцеві клапани не відкриваються достатньо, щоб дозволити крові текти так, як вона повинна, виникає стан, званий стеноз. Коли серцеві клапани не закриваються належним чином і пропускають кров, це називається регургітацією. Якщо стулки клапана випинаються або випадають у верхню камеру, це стан, званий пролапсом.
7. Цереброваскулярне захворювання. Це хвороба кровоносних судин, що забезпечують головний мозок (наприклад, ішемічний чи геморагічний інсульт).
8. Захворювання периферичних артерій. Хвороба кровоносних судин, що забезпечують верхні та нижні кінцівки.
9. Ревматична хвороба серця. Це ураження серцевого м'яза та клапанів серця від ревматичної лихоманки, викликане стрептококковими бактеріями.
10. Вроджені вади серця — дефекти, що впливають на нормальний розвиток та функціонування серця, спричинені вадами розвитку структури серця від народження.
11. Тромбоз глибоких вен та тромбоемболія легеневої артерії. Це згустки крові у венах ніг, які можуть зміщуватися та переміщатися у серце та легені.

Серцеві напади та інсульти зазвичай є гострими подіями і в основному викликані закупоркою судин, що перешкоджає притоку крові до серця чи мозку. Найбільш поширеною причиною цього є накопичення жирових відкладень на внутрішніх стінках кровоносних судин, які забезпечують серце та/або мозок. Інсульти можуть бути викликані кровотечею з кровоносної судини в головному мозку або через згустки крові.

Препарати для лікування захворювань серцево-судинної системи

Якщо у людини був серцевий напад, йому, швидше за все, пропишуть ліки, які він прийматиме все життя.

Існує багато типів та комбінацій препаратів, що використовуються для лікування серцево-судинних хвороб, і лікар підбере кращу комбінацію лікування індивідуально для кожного пацієнта, виходячи з його анамнезу та інших факторів.

Для лікування серцево-судинних станів використовують кардіологічні препарати. До них належать такі:

Антикоагулянти

Вони знижують коагуляційну (згортайність) здатність крові. Іноді їх називають розріджувачами крові, хоча насправді вони не розріджують кров. Вони не розчиняють існуючі згустки крові. Використовуються для лікування деяких захворювань кровоносних судин, серця та легень.

Приклади ліків включають:

• Апіксабан (Еліквіс);
• Дабігатран (Прадакса);
• Едоксабан (Едоксакорд);
• Гепарин;
• Рівароксабан (Ксарелто);
• Варфарін (Кумадін).

Антикоагулянти можуть бути ефективними для:

• запобігання утворенню шкідливих згустків у кровоносних судинах;
• запобігання збільшення згустків та виникнення більш серйозних проблем;
• також часто їх призначають для профілактики першого або повторного інсульту.

Антиагреганти

Вони перешкоджають утворенню тромбів, запобігаючи злипанню тромбоцитів крові. Вони допомагають запобігти зсіданню крові у пацієнтів, у яких був серцевий напад, нестабільна стенокардія, ішемічні інсульти, транзиторні ішемічні атаки (ТІА) та інші форми серцево-судинних захворювань. Також можуть бути призначені для профілактики, коли накопичення бляшок є очевидним, але ще немає серйозної закупорки в артерії.

Деяким пацієнтам буде призначено аспірин у поєднанні з іншим антиагрегантним препаратом, також відомим як подвійна антиагрегантна терапія. Деякі пацієнти, які мають серцеві напади, а також стенти, поміщені в їх коронарні артерії або люди, які піддаються операції аортокоронарного шунтування (АКШ), лікуються двома типами антиагрегантів одночасно, щоб запобігти згортанню крові та ризику виникнення повторних інфарктів та інсультів.

Представниками цієї групи є:

• Аспірин;
• Клопідогрель (Плавікс);
• Дипіридамол (Персантин);
• Прасугрель (Еффієнт);
• Тікагрелор (Брилінта).

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ)

Вони запобігають виробленню ферменту ангіотензину II в організмі, речовини, яка звужує кровоносні судини. Цей фермент вивільняє гормони, які підвищують кров'яний тиск. Інгібітори АПФ призводять до розширення кровоносних судин, внаслідок чого це дозволяє крові текти легше і робить роботу серця простішою або ефективнішою.

Інгібітори АПФ використовуються для лікування або покращення симптомів серцево-судинних захворювань, включаючи високий кров'яний тиск та серцеву недостатність.

Ліки цієї групи включають:

• Беназеприл (Лотензин);
• Каптоприл (Капотен);
• Еналаприл (Енап);
• Фозіноприл (Моноприл);
• Лізиноприл (Вітоприл);
• Моексіприл (Моекс);
• Периндоприл (Пренеса);
• Квінаприл (Аккупро);
• Раміприл (Хартил);
• Трандолаприл (Гоптен).

Блокатори рецепторів ангіотензину (БРА) II

Замість того, щоб знижувати рівень ангіотензину II (як це роблять інгібітори АПФ), БРА II запобігають будь-якому впливу цієї хімічної речовини на серце і кровоносні судини. Це утримує кров'яний тиск від підвищення.

До препаратів цієї групи належать:

• Азилсартан (Едарбі);
• Кандесартан (Атаканд);
• Епросартан (Теветен);
• Ірбесартан (Авапро);
• Лозартан (Козаар);
• Олмесартан (Бенікар);
• Телмісартан (Мікардис);
• Валсартан (Діован).

Інгібітори ангіотензину II використовуються для лікування або покращення симптомів серцево-судинних захворювань, включаючи артеріальну гіпертензію та серцеву недостатність.

Інгібітор рецептора ангіотензину-неприлізину

Це лікарська комбінація інгібіторів неприлізину та ангіотензину (сакубітрил та валсартан). Ці дві активні речовини працюють по-різному.

Валсартан блокує дію гормону з нирок під назвою ангіотензин II, який може бути шкідливим у пацієнтів із серцевою недостатністю, блокуючи рецептори, до яких зазвичай приєднується ангіотензин II. Цей ефект зупиняє шкідливий вплив гормону на серце і дозволяє кровоносним судинам розширюватися.

Сакубітрил блокує розпад натрійуретичних пептидів, що виробляються в організмі. Вони, у свою чергу, викликають попадання натрію та води в сечу. Така дія зменшує навантаження на серце та знижує артеріальний тиск.

В даний час ця комбінація використовується для лікування пацієнтів із серцевою недостатністю зі зменшеною фракцією викиду, що означає зниження функції головної насосної камери.

Бета-блокатори

Вони також відомі як бета-адренергічні блокуючі агенти. Вони зменшують частоту і силу серцевих скорочень, внаслідок чого знижують кров'яний тиск і змушують серце битися повільніше та з меншою силою. Також ця група ліків знижує потребу серцевого м'яза у кисні.

Приклади ліків:

• Ацебутолол (Сектрал);
• Атенолол;
• Бетаксолол (Бетак);
• Бісопролол (Бідоп);
• Метопролол (Беталок ЗОК);
• Надолол;
• Пропранолол (Анаприлін);
• Соталол.

Бета-блокатори можуть бути корисними у таких випадках:

• зниження артеріального тиску;
• при серцевих аритміях;
• лікування болю у грудях (стенокардії);
• для запобігання майбутнім серцевим нападам у пацієнтів, які його перенесли.

Комбіновані альфа- та бета-блокатори

Вони використовуються для лікування високого кров'яного тиску та серцевої недостатності.

Представники цієї групи такі:

• Карведилол (Корвазан).
• Лабеталолу гідрохлорид.

Блокатори кальцієвих каналів

Також відомі як антагоністи кальцію або блокатори кальцію.

Приклади лікарських засобів включають:

• Амлодипін (Норваск);
• Дилтіазем;
• Фелодипін (Фелодип);
• Ніфедипін (Корінфар);
• Німодипін;
• Верапаміл.

Ця фармакологічна група діє за рахунок переривання руху кальцію в клітини серця та судини. Також вона може зменшити насосну силу серця та розслабити кровоносні судини.

Антагоністи кальцію застосовуються для лікування високого кров'яного тиску, болю в грудях (стенокардії), викликаного зниженням кровопостачання серцевого м'яза та деякими аритміями (аномальними серцевими ритмами).

Гіполіпідемічні засоби

Це препарати для зниження рівня холестерину. Ця група ділиться на підгрупи і найпоширеніші з них:

1. Статини (Аторвастатин, Флувастатин, Ловастатин, Розувастатин, Симвастатин). Вони є одним із найвідоміших типів препаратів, що знижують рівень холестерину. Вони зменшують вироблення холестерину, блокуючи фермент ГМГ КоА-редуктази, який печінка використовує для вироблення холестерину.
2. Фібрати (Фенофібрат, Клофібрат). Вони знижують рівень ліпідів (жирів) у крові, особливо тригліцеридів. Організм створює їх із їжі, коли людина споживає калорії, але не спалює їх. Похідні фібринової кислоти можуть також підвищувати рівень ЛПВЩ, також званого «хорошим» холестерином, одночасно знижуючи вироблення печінкою ЛПНЩ, «поганого» холестерину.
3. Секвестранти жовчних кислот (Холестирамін резин). Вони працюють усередині кишечника, прикріплюючись до жовчі, зеленої рідини, що складається з холестерину, який печінка виробляє для травлення їжі. Процес зв'язування означає, що в організмі є менше холестерину.

Інші препарати для зниження рівня холестерину включають нікотинову кислоту (Ніацин), жирні кислоти омега-3, селективні інгібітори всмоктування холестерину (Езетимиб), інгібітори аденозинтрифосфат-цитрат-ліази (Бемпедоева кислота).

Кардіотонічні засоби — серцеві глікозиди

Серцеві глікозиди — це ліки, які приймаються при серцевій недостатності, фібриляції та тріпотінні передсердь. Через ризик передозування серцеві глікозиди не є лікуванням першої лінії для цих станів. Цей клас препаратів може допомогти, якщо інші серцеві ліки не працюють. Однак вони використовуються у низьких дозах для безпеки.

Серцеві глікозиди поділяються на:

• Препарати наперстянки (Дигоксин (Ланоксин), Дигітоксин, Кордигіт, Ланатозид (Целанід)).
• Препарати строфанту (Строфантин G).
• Препарати конвалії (Корглікон).
• Препарати горицвіту (Адонізид).
• Препарати морської цибулі (Кардіовален).

Ця група ліків має такі кардіотонічні ефекти:

• позитивний інотропний (посилення та прискорення систоли, збільшення хвилинного та ударного об'єму серця);
• негативний хронотропний (уповільнення ритму серця за рахунок кардіо-кардіального рефлексу та подовження діастоли);
• негативний дромотропний (зниження провідності міокарда);
• позитивний батмотропний (підвищення збудливості міокарда).

Серцеві глікозиди використовуються для полегшення симптомів серцевої недостатності, особливо коли пацієнт не реагує на інші стандартні методи лікування, включаючи інгібітори АПФ, БРА та діуретики. Також вони уповільнюють деякі види нерегулярного серцебиття (аритмії), зокрема фібриляцію передсердь.

Діуретики (сечогінні засоби)

До них належать такі препарати як:

• Ацетазоламід (Діакарб);
• Буметанід (Буфенокс);
• Хлорталідон (Гігротон);
• Фуросемід (Лазикс);
• Гідрохлортіазид (Тіурекс);
• Індапамід (Арифон);
• Спіронолактон (Альдактон);
• Тріамтерен (Птерофен);
• Торасемід (Торсид).

Діуретичні препарати змушують організм позбавлятися зайвої рідини та натрію через сечовипускання. Вони допомагають зменшити навантаження на серце. Також зменшують накопичення рідини в легенях та інших частинах тіла, таких як кісточки та ноги. Різні діуретики видаляють рідину з різною швидкістю та різними методами.

Діуретики застосовуються для:

• зниження кров'яного тиску;
• зменшення набряків від надмірного накопичення рідини в організмі за різних захворювань.

Судинорозширювальні (антиангінальні) засоби

Ці ліки розслаблюють кровоносні судини та знижують артеріальний тиск. Категорія вазодилататорів, званих нітратами, збільшує постачання серця кров'ю та киснем, одночасно зменшуючи його робоче навантаження, яке може полегшити біль у грудях (стенокардію). Найпоширеніший і першочерговий препарат для застосування при стенокардії — це Нітрогліцерин (Нітрокор, Нітромінт). Він доступний у вигляді таблеток для проковтування або розсмоктуючи під язиком (сублінгвально) та спрею.

Інші антиангінальні засоби включають:

• Ізосорбіду динітрат;
• Ізосорбіду мононітрат;
• Гідралазин (Апрезолін).

Нітрати із групи антиангінальних засобів застосовуються в основному для полегшення болю в грудях (стенокардії).

Ангіопротектори (венотоніки, флеботоніки)

До цієї групи належать препарати, як правило, на основі діосміну і гесперидину (це флавоноїдні сполуки, що мають ангіо- і венопротекторну дії), а також есцину (сапонін):

• Веноплант;
• Веносмін;
• Венода;
• Флебодіа;
• Троксевазин;
• Ескузан;
• Флеботон;
• Нормовен.

Ця група препаратів має венотонізуючу дію, підвищує еластичність вен, а також усуває венозний застій.

Ангіо- і венопротектори застосовують для лікування варикозного розширення вен, лікування симптомів венозної та лімфатичної недостатності, а також у разі гострого геморою.

Найкращі ліки від серцевого захворювання залежатимуть від того, який стан є у людини, які методи лікування він використовував у минулому, та будь-які інші медичні умови, які можуть вплинути на індивідуальну лікарську терапію. Крім того, необхідно враховувати інші фактори, такі як вартість ліків, місцева доступність та особисті переваги. У деяких випадках для адекватного лікування серцевих захворювань потрібно більше одного серцевого препарату.

Зміни способу життя зазвичай використовуються на додаток до ліків для зменшення ризику серцевих захворювань. Ці зміни можуть включати дотримання дієти з низьким вмістом жирів і солі, отримання не менше 30 хвилин вправ в більшості днів тижня, контроль ваги, припинення куріння і вживання тютюну, контроль стресу і низьке або помірне вживання алкоголю (або взагалі ніякого).

Джерела

The Cardiovascular System (Heart and blood) / Cancer Index (англ.)

Physiology, Cardiovascular / NCBI (англ.)

Cardiovascular System / Cleveland Clinic (англ.)

The Cardiovascular System / Cardio Secur (англ.)

Cardiovascular System / Physiol Pedia (англ.)

Circulatory system / Health Direct (англ.)

Physiology of the Heart / NIH (англ.)

Introduction to the Cardiovascular System / Bio LibreTexts (англ.)

Cardiovascular disease / NHS (англ.)

Cardiovascular Disease / Cleveland Clinic (англ.)

What types of drugs are used for treating heart disease? / Drugs.com (англ.)

Cardiovascular Drugs / News Medical (англ.)

Coronary artery disease / Mayo Clinic (англ.)