Лорнадо ліофілізат для розчину для інфузій, 8 мг у флаконах, 3 шт. + Розчинник, по 2 мл в ампулах, 3 шт.

діюча речовина: лорноксикам;

1 флакон містить лорноксикаму 8 мг;

допоміжні речовини: маніт (E 421), трометамін, динатрію едетат.

1 ампула (2 мл) розчинника містить воду для ін'єкцій.

Ліофілізат для розчину для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості:

Ліофілізат – ліофілізований порошок жовтого кольору.

Розчинник – прозорий безбарвний розчин.

Готовий (відновлений) розчин – прозорий розчин зеленувато-жовтого кольору, що практично не містить частинок.

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Оксиками. Код АТХ М01А С05.

Лорноксикам є нестероїдним протизапальним засобом (НПЗЗ) з аналгетичними та протизапальними властивостями, що належать до класу оксикамів. Механізм його дії в основному пов'язаний з інгібуванням синтезу простагландинів (інгібування ферменту циклооксигенази), що призводить до десенсибілізації периферичних ноцицепторів та інгібування запалення. Також передбачається центральний вплив на ноцицептори, які не пов'язані з протизапальною дією. Лорноксикам не впливає на життєво важливі показники (такі як температура тіла, частота дихання, серцевих скорочень, артеріальний тиск, ЕКГ, спірометрія).

Аналгезивні властивості лорноксикаму успішно продемонстровані у кількох клінічних дослідженнях у процесі розробки.

У зв'язку з системною ульцерогенною дією, пов'язаною з інгібуванням синтезу простагландину, застосування лорноксикаму як і інших НПЗЗ часто призводить до розвитку шлунково-кишкових ускладнень.

Абсорбція

Після внутрішньом'язового введення максимальна концентрація у плазмі (Сmax) 8 мг лорноксикаму досягається через 0,4 години. Абсолютна біодоступність (розрахована за площею під фармакокінетичною кривою концентрація-час (AUC)) після внутрішньом'язового введення препарату становить 97%.

Поділ

У плазмі крові лорноксикам знаходиться у незміненому стані та у неактивній формі гідроксильованого метаболіту. Зв'язування лорноксикаму з білками плазми становить 99% і не залежить від його концентрації.

Метаболізм

Лорноксикам активно метаболізується у печінці шляхом гідроксилювання, переважно у неактивних 5-гідроксилорноксиках. Лорноксикам піддається біотрансформації за участю цитохрому CYP2C9. В результаті генетичного поліморфізму існують особи з уповільненим та інтенсивним метаболізмом цього ферменту, що може виражатися у помітному збільшенні рівня лорноксикаму в плазмі у осіб з уповільненим метаболізмом. Гідроксильований метаболіт не має фармакологічної активності. Лорноксикам повністю метаболізується. Приблизно 2/3 виводиться через печінку та 1/3 – нирками у вигляді неактивної сполуки. Під час досліджень на моделях тварин лорноксикам не викликав індукції печінкових ферментів. У клінічних дослідженнях не отримано даних про кумуляцію лорноксикаму після багаторазового прийому рекомендованих доз. Відсутність кумуляції підтверджено даними моніторингу безпеки та ефективності лікарських засобів у дослідженнях протягом 1 року.

Висновок

Період напіввиведення вихідної речовини становить 3-4 години. Після перорального прийому приблизно 50% виводиться з калом і 42% нирками, переважно у вигляді 5-гідроксилорноксикаму. Період напіввиведення 5-гідроксилорноксикаму становить приблизно 9 годин після парентерального застосування 1 або 2 рази на добу.

Особливі категорії пацієнтів

Пацієнти похилого віку

У пацієнтів похилого віку (вік від 65 років) кліренс знижується на 30-40%. Крім зниження кліренсу, немає суттєвих змін у кінетичному профілі лорноксикаму у пацієнтів похилого віку.

Пацієнти з порушеннями функції печінки та нирок

Немає суттєвої зміни кінетичного профілю лорноксикаму у пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю, за винятком кумуляції у пацієнтів з хронічним захворюванням печінки після 7 днів терапії із застосуванням добових доз 12 мг та 16 мг.

Короткочасне лікування гострого болю легкого та помірного ступеня.

• Підвищена чутливість до діючої речовини та/або допоміжних речовин лікарського засобу.
• Підвищена чутливість (симптоми, подібні до астми, риніту, ангіоневротичного набряку або уртикарії) до інших НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту.
• шлунково-кишкові кровотечі, цереброваскулярні чи інші кровотечі.
• шлунково-кишкова кровотеча або перфорація в анамнезі, пов'язані з попередньою терапією НПЗЗ
• активна рецидивна пептична виразка шлунка/кровотеча або рецидивна пептична виразка шлунка/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих доведених епізодів розвитку виразки або кровотечі)
• тромбоцитопенія.
• тяжка форма серцевої недостатності.
• тяжка форма печінкової недостатності.
• Тяжка форма ниркової недостатності (рівень плазмового креатиніну > 700 мкмоль/л).
• III триместр вагітності (див. розділ «Застосування під час вагітності або годування груддю»).
• Особливі заходи безпеки

Розчин для ін'єкцій готують безпосередньо перед застосуванням (вміст 1 флакона (8 мг ліофілізату) розчиняється водою для ін'єкцій (2 мл)). Зовнішній вигляд лікарського засобу після відновлення – прозорий розчин зеленувато-жовтого кольору, що практично не містить частинок.

При візуальних ознаках псування лікарського засобу його слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.

При одночасному застосуванні з лорноксикамом можливі наступні взаємодії.

Ціметідін

При одночасному застосуванні можливе підвищення рівня лорноксикаму у плазмі крові (взаємодії між лорноксикамом та ранітидином або лорноксикамом та антацидами не виявлено).

Антикоагулянти

При одночасному застосуванні можливе посилення дії антикоагулянтів, наприклад, варфарину (див. розділ «Особливості застосування»). При одночасному застосуванні цих лікарських засобів слід проводити ретельний моніторинг міжнародного рівня нормалізованого відношення.

Фенпрокумон

При одночасному застосуванні знижується ефективність лікування фенпрокумоном.

Гепарин

При одночасному застосуванні можливе підвищення ризику виникнення спинномозкової/епідуральної гематоми під час спинномозкової або епідуральної анестезії (див. «Особливості застосування»).

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ)

При одночасному застосуванні можливе зменшення дії інгібіторів АПФ.

Діуретики

При одночасному застосуванні можливе ослаблення діуретичного та гіпотензивного ефекту петлевих, тіазидних та калійзберігаючих діуретиків.

Блокатори бета-адренорецепторів

При одночасному застосуванні можливе зниження гіпотензивного ефекту блокаторів бета-адренорецепторів.

Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.

При одночасному застосуванні можливе зниження гіпотензивного ефекту блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ.

Дігоксин

При одночасному застосуванні можливе зниження ниркового кліренсу дигоксину.

Кортикостероїди

При одночасному застосуванні можливе збільшення ризику виникнення шлунково-кишкових виразок або кровотеч (див. «Особливості застосування»).

Антибактеріальні засоби групи хінолону

При одночасному застосуванні можливе підвищення ризику судом.

Антитромбоцитарні засоби

При одночасному застосуванні підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч (див. розділ «Особливості застосування»).

Інші НПЗЗ

При одночасному застосуванні підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч.

Метотрексат

При одночасному застосуванні підвищується рівень метотрексату у плазмі, що призводить до збільшення його токсичності. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів слід проводити ретельний моніторинг стану пацієнта.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІОС)

При одночасному застосуванні підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч (див. розділ «Особливості застосування»).

Препарати літію

При одночасному застосуванні нирковий кліренс літію знижується, тому концентрація літію плазми може перевищувати поріг токсичності. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів слід контролювати рівень літію у плазмі крові, особливо на початку лікування, при коригуванні дози та припиненні лікування.

Циклоспорин

При одночасному застосуванні можливе підвищення рівня циклоспорину в плазмі та його нефротоксичності, що зумовлено ефектами, опосередкованими простагландинами нирок. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів слід проводити ретельний моніторинг функції нирок.

Похідні сульфонілсечовини (наприклад, глібенкламід)

При одночасному застосуванні збільшується ризик гіпоглікемії.

Відомі індуктори та інгібітори CYP2C9 ізоферменти

Лорноксикам (як і інші НПЗЗ, що залежать від цитохрому Р450 2С9 (CYP2C9 ізофермент)) взаємодіє з відомими індукторами та інгібіторами СYP2С9 ізоферментів (див. розділ «Метаболізм»).

Такролімус

При одночасному застосуванні підвищується ризик нефротоксичності через зниження синтезу простацикліну в нирках. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів слід проводити моніторинг функції нирок (див. розділ «Особливості застосування»).

Пеметрекседи

При одночасному застосуванні можливе зниження ниркового кліренсу пеметрекседу, внаслідок чого підвищується ниркова та шлунково-кишкова токсичність та мієлосупресія.

При наведених нижче випадках лікарський засіб слід застосовувати тільки після ретельної оцінки очікуваної користі від терапії та можливого ризику.

Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати пацієнтам з легкою (рівень плазмового креатиніну 150–300 мкмоль/л) та помірною нирковою недостатністю (рівень плазмового креатиніну 300–700 мкмоль/л) через важливу роль простагландинів у підтримці. При порушенні функції нирок слід припинити застосування лікарського засобу.

Після великих хірургічних втручань пацієнтам із серцевою недостатністю, які приймають діуретики або лікарські засоби, які можуть призвести до ураження нирок, необхідно ретельно контролювати функцію нирок.

При застосуванні лікарського засобу пацієнтам з порушенням зсідання крові рекомендується проведення ретельного клінічного дослідження та оцінки лабораторних показників (наприклад, активованого часткового тромбінового часу).

При застосуванні лікарського засобу в дозі 12–16 мг на добу пацієнтам із печінковою недостатністю (наприклад, цирозом печінки) рекомендується регулярно проводити лабораторні тести через можливість накопичення лорноксикаму в організмі (підвищення AUC). Але відхилення фармакокінетичних параметрів у пацієнтів із печінковою недостатністю порівняно зі здоровими добровольцями не виявлено.

При тривалому застосуванні лікарського засобу (понад 3 місяці) рекомендується проводити оцінку стану крові (визначення гемоглобіну), функції нирок (визначення креатиніну) та печінкових ферментів.

При застосуванні лікарського засобу пацієнтам похилого віку рекомендується контролювати функції нирок та печінки. Лікарський засіб обережно слід застосовувати у таких пацієнтів після хірургічних втручань.

Уникати одночасного застосування лікарського засобу з іншими НПЗЗ, у тому числі селективними інгібіторами циклооксигенази-2.

Небажані реакції можна мінімізувати шляхом прийому найменшої ефективної дози лорноксикаму протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів захворювання.

При застосуванні будь-якого НПЗЗ (у тому числі лорноксикаму) у будь-який час протягом лікування можливе виникнення (з або без запобіжних симптомів або серйозних розладів шлунково-кишкового тракту в анамнезі) шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації, що може мати летальний наслідок.

Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації зростає зі збільшенням дози НПЗЗ у пацієнтів з виразками в анамнезі, особливо ускладненими кровотечами або перфорацією (див. розділ «Протипоказання»), а також у літніх пацієнтів. Приступати до застосування лікарського засобу таким пацієнтам слід особливо обережно і в найменших терапевтичних дозах.

Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати вищезгаданим групам пацієнтів та пацієнтам, які одночасно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші препарати, що збільшують ризик виникнення шлунково-кишкових ускладнень (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Для пацієнтів, які потребують такої супутньої терапії, лікування можна проводити на тлі одночасного прийому захисних засобів, наприклад, мізопростолу або інгібіторів протонної помпи (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій). Рекомендується проведення клінічного спостереження через регулярні проміжки часу.

При застосуванні лікарського засобу пацієнтам з токсичною дією на шлунково-кишковий тракт в анамнезі, особливо пацієнтам похилого віку, слід повідомляти про будь-які незвичайні абдомінальні симптоми (особливо про шлунково-кишкову кровотечу) на початкових етапах лікування.

Лікарський засіб з особливою обережністю слід застосовувати пацієнтам, які одночасно приймають препарати, які можуть підвищувати ризик виникнення виразки або кровотечі, наприклад, пероральні кортикостероїди, антикоагулянти – варфарин, СІОЗС або антитромботичні препарати, наприклад, ацетилсаліцилову кислоту та інші лікарські засоби (див. Взаємодія) види взаємодій»).

При виникненні кровотечі або виразки шлунково-кишкового тракту у пацієнтів, які приймають лорноксики, застосування лікарського засобу слід припинити.

Лікарський засіб слід обережно застосовувати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки їх стан може погіршитися (див. розділ «Побічні реакції»).

У пацієнтів похилого віку збільшується частота побічних реакцій при застосуванні НПЗЗ, зокрема шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, що може призвести до смерті (див. розділ «Протипоказання»).

Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати пацієнтам з артеріальною гіпертензією та/або серцевою недостатністю в анамнезі, оскільки в результаті прийому НПЗЗ можливе

Вагітність

Лікарський засіб протипоказаний у ІІІ триместрі вагітності. Клінічних даних про застосування лорноксикаму в І–ІІ триместрах вагітності та під час пологів немає, тому лікарський засіб не рекомендується застосовувати у цей період.

Немає достатніх даних щодо застосування лорноксикаму вагітним жінкам. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність.

Пригнічення синтезу простагландинів може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищення ризику невиношування вагітності та розвиток вад серця при застосуванні інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Ризик зростає зі збільшенням дози та тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводить до збільшення пре-і постімплантаційної загибелі плода та ембріо-фетальної летальності. Інгібітори синтезу простагландинів не слід застосовувати у І та ІІ триместрах вагітності. Застосування можливе лише у разі нагальної потреби.

Під час ІІІ триместру вагітності при застосуванні будь-яких інгібіторів синтезу простагландину можливий такий вплив на плід:

серцево-легенева токсичність (передчасне закриття артеріальної протоки та легенева гіпертензія);
порушення функції нирок, що може прогресувати до ниркової недостатності з розвитком олігогідрамніону.
Вагітна та плід наприкінці вагітності можуть піддаватися наступним впливам внаслідок застосування інгібіторів синтезу простагландинів:

можливе збільшення тривалості кровотечі;
пригнічення скорочувальної функції матки, що може призвести до затримки чи збільшення тривалості пологів.
Таким чином, застосування лікарського засобу протипоказане у ІІІ триместрі вагітності (див. розділ «Протипоказання»).

Період годування груддю

Немає даних про екскрецію лорноксикаму у грудне молоко жінок. Відносно високі концентрації лорноксикаму екскретуються в молоко щурів, що годують. Лікарський засіб не слід застосовувати під час годування груддю.

Лікарський засіб застосовується для початкової терапії і коли необхідне швидке досягнення знеболювального ефекту або застосування пероральних препаратів чи супозиторіїв неможливе.

Небажані реакції можна мінімізувати шляхом прийому найменшої ефективної дози лорноксикаму протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для контролю симптомів (див. «Особливості застосування»).

Розведення ліофілізату розчинником слід проводити в належних умовах, виходячи з понять дотримання мікробіологічної чистоти.

Після розведення готовий (відновлений) розчин слід використовувати негайно.

Дозування

Для всіх пацієнтів відповідний режим дозування повинен ґрунтуватися на індивідуальній відповіді на лікування.

Дозування лікарського засобу, що рекомендується, становить 8 мг внутрішньовенно або внутрішньом'язово. Максимальна добова доза становить 16 мг. Деякі пацієнти потребують додаткового введення дози 8 мг у перші 24 години.

Пацієнти похилого віку

Крім осіб з порушенням функції печінки або нирок, інші пацієнти коригування дози не потребують, але слід з обережністю застосовувати лікарський засіб таким пацієнтам у зв'язку з ймовірністю виникнення побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту.

Пацієнти з порушенням функції нирок

Пацієнти з легким і помірним ступенем ниркової недостатності потребують зниження дози лорноксикаму.

Пацієнти з порушенням функції печінки

Пацієнти з помірним ступенем печінкової недостатності потребують зниження дози лорноксикаму.

Спосіб застосування

Лікарський засіб призначений для внутрішньовенного та внутрішньом'язового введення. Тривалість введення розчину має бути не менше 15 секунд, внутрішньом'язового – не менше 5 секунд.

Після приготування розчину голку слід замінити.

Для внутрішньом'язової ін'єкції необхідна довга голка, що забезпечує глибоке введення.

Розведений лікарський засіб призначений лише для одноразового використання.

Розчин для ін'єкцій готувати безпосередньо перед застосуванням (вміст 1 флакона (8 мг ліофілізату)) розчиняти водою для ін'єкцій (2 мл).

Лікарський засіб не рекомендується застосовувати дітям до 18 років у зв'язку з недостатністю клінічних даних щодо ефективності та безпеки застосування лорноксикаму.

В даний час даних про передозування, що дозволяють визначити його наслідки або запропонувати специфічне лікування, немає. Проте внаслідок передозування лорноксикаму можуть спостерігатися такі симптоми: нудота, блювання, церебральні симптоми (запаморочення, порушення зору); у важких випадках – атаксія з переходом у кому та судоми; ураження печінки та нирок, можливе порушення зсідання крові.

При реальному чи ймовірному передозуванні слід припинити застосування лікарського засобу. Завдяки короткому періоду напіввиведення лорноксикам швидко виводиться із організму. Діалізу не піддається. Нині специфічного антидоту немає. Для лікування шлунково-кишкових розладів можна, наприклад, застосовувати аналог простагландину або ранітидину.

Найчастіше побічні реакції на НПЗЗ були пов'язані зі шлунково-кишковим трактом. При прийомі НПЗЗ можуть виникати пептичні виразки, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, що іноді закінчуються летально, особливо у осіб похилого віку (див. розділ «Особливості застосування»). Нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, молота, гематемезис, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона були зареєстровані при лікуванні НПЗЗ. Рідше спостерігалися гастрити.

Вважається, що приблизно у 20% пацієнтів, які лікувалися лорноксикамом, можуть виникати побічні реакції. Найчастішими побічними реакціями є нудота, диспепсія, розлад травлення, біль у животі, блювання, діарея. Ці симптоми в цілому спостерігалися менш ніж у 10% пацієнтів, які брали участь у дослідженні.

Набряки, артеріальна гіпертензія та серцева недостатність зареєстровані при лікуванні НПЗЗ.

Клінічні дослідження та епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗЗ, особливо у високих дозах та тривалому прийомі, може бути пов'язане з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ, таких як інфаркт міокарда або інсульт (див. розділ «Особливості застосування»).

Винятково під час вітряної віспи повідомлялося про серйозні інфекційні ускладнення з боку шкіри та м'яких тканин.

Побічні реакції за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (частоту не можна оцінити за наявними даними).

Інфекції та інвазії:

рідко – фарингіт.

З боку крові та лімфатичної системи:

рідко – анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, подовження тривалості кровотечі; дуже рідко – екхімоз. НПЗЗ здатні викликати специфічні для цього класу лікарських засобів потенційно тяжкі гематологічні порушення, такі як нейтропенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія.

З боку імунної системи:

рідко – реакції гіперчутливості, анафілактоїдні реакції та анафілаксія.

З боку метаболзиму та порушення харчування:

рідко втрата апетиту, зміни маси тіла.

З боку психіки:

нечасто – інсомнія, депресія; рідко – збентеження, знервованість, збудження.

З боку нервової системи:

часто - легкий і транзиторний головний біль, запаморочення; рідко – сонливість, парестезія, порушення смакових відчуттів (дисгевзія), тремор, мігрень; дуже рідко – асептичний менінгіт у пацієнтів із системним червоним вовчаком (МЧВ) та змішаним захворюванням сполучної тканини (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку органів зору:

нечасто – кон'юнктивіт; рідко – порушення зору.

З боку органів слуху та рівноваги:

нечасто - вертиго, шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи:

нечасто – серцебиття, тахікардія, набряки, серцева недостатність, почервоніння обличчя; рідко – гіпертензія, припливи, крововиливи, гематоми.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:

нечасто – риніт; рідко – диспное, кашель, бронхоспазм.

З боку травного тракту:

часто – нудота, біль у животі, диспепсія, діарея, блювання; рідко – запор, метеоризм, відрижка, сухість у роті, гастрити, виразка шлунка, абдомінальний біль у верхній частині живота, виразка дванадцятипалої кишки, виразки слизової ротової порожнини; рідко – молота, блювання з кров'ю, стоматит, езофагіт, гастроезофагеальний рефлюкс, дисфагія, афтозний стоматит, глосит, перфорація виразки, шлунково-кишкова кровотеча.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів:

нечасто – підвищення рівня печінкових ферментів (АЛТ, АСТ); дуже рідко – токсична дія на печінку, внаслідок чого можливий розвиток печінкової недостатності, гепатиту, жовтяниці, холестазу.

З боку шкіри та підшкірних тканин:

нечасто – висипання, свербіж, підвищене потовиділення, еритематозний висип, уртикарія, ангіоневротичний набряк, алопеція; рідко – дерматити, екзема, пурпура; дуже рідко – набряк та бульозні реакції, такі як мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини:

нечасто – артралгія; рідко – відчуття болю у кістках, м'язові спазми, міалгія.

З боку нирок та сечовивідних шляхів:

рідко – ніктурія, порушення сечовиділення, підвищення рівня азоту сечовини та креатиніну у плазмі крові; дуже рідко – лорноксикам може викликати гостру ниркову недостатність у пацієнтів із захворюваннями нирок, які залежать від ниркових простагландинів та відіграють важливу роль у підтримці ниркового кровотоку (див. «Особливості застосування»). Нефротоксичність у різних формах, включаючи нефрити та нефротичний синдром, є ефектом, специфічним для НПЗЗ.

З боку організму загалом:

нечасто – нездужання, набряк особи; рідко – астенія.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції, що виникли після реєстрації лікарського засобу, дуже важливі.

Ліофілізат для розчину для ін'єкцій у флаконі – 3 роки.

Розчинник у ампулі – 5 років.

Після розведення готовий (відновлений) розчин слід використовувати негайно.

Зберігати при температурі не вище 25 ºС в оригінальній упаковці та недоступному для дітей місці.

Несумісність

Лікарський засіб не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, крім зазначених в інструкції з медичного застосування.

По 8 мг ліофілізату для розчину для ін'єкцій у флаконі у комплекті з 2 мл розчинника (вода для ін'єкцій) в ампулі;

3 флакони з ліофілізатом для розчину для ін'єкцій та 3 ампули розчинника в контурній комірчастій упаковці, 1 контурна комірчаста упаковка в картонній коробці.

За рецептом.

Рамозаноглу Мах. Енсар Джадд. № 20, 34906 Курткою - Пендік / Стамбул, Туреччина.

Інструкцію лікарського засобу взято з офіційного джерела — Державного реєстру лікарських засобів України.